Креветки (Caridea) — це ракоподібні ряду десятиногі раки, які налічують 250 родів та біля 2 тисяч видів. Креветки розповсюджені у всіх морях та океанах, зустрічаються у деяких прісних водоймах, але найбільше видове різноманіття спостерігається у тропічних морях. На Україні вони зустрічаються у Чорному та Азовському морі.

Страви з креветок дуже поширені у кухнях багатьох країн світу. М”ясо креветок відрізняється дуже гарними смаковими якостями. Крім того воно містить велику кількість вітаміну В 12 та жиророзчинних вітамінів А, Е та D. З мікроелементів у креветках міститься велика кількість кальцію та йоду.

Нещодавно було проведено експеримент у якому взяли участь  більш як 35 000 жінок,в ході якого учені прийшли до висновку, що в креветках міститься унікальна речовина. Особливо вона корисна для жінок.

Фахівці запросили взяти участь в експерименті жінок, у яких наближався період менопаузи. Але при цьому ні у однієї з випробовуваних не було ніколи раку грудей.

Протягом 6 років медики спостерігали за раціоном харчування і способом життя всіх жінок. Частина з них приймала всі ці роки біологічні добавки на основі креветок, пише Journal of Clinical Endocrinology and Metabolism.

В кінці експерименту у 880 представниць слабкої статі був діагностований рак грудей. Проте у інших, хто вживав екстракт з креветок, ризик виникнення раку грудей знизився на 32%.

Як основа для цієї рослини, що вже одержала в світовій науці назву “супер-їжа”, вибрано сорго – злакову культуру, що використовує в сучасному сільському господарстві. Проте зараз декілька груп учених ведуть роботи з тим, щоб за допомогою генетичної інженерії одержати новий вид сорго, здатний замінити всі інші продукти харчування.

Їх мета – створити унікальний продукт, який міститиме в собі все, що необхідне людині для нормального існування та розвитку.

Ось і прийшов кінець літа – а значить саме час побалувати себе смачною динею. Цей солодкий, ароматний і соковитий плід дарує не тільки приємний смак, але і користь.

Диня — це рослина із роду огіркових. Перша згадка (лат. pepones) зустрічається в Біблії. На наших теренах диня почала поширюватися з XVI ст.

Уроженка тропічної та субтропічної Африки, диня з давніх часів підкорювала серця гурманів. Ще в давності дикорослу диню по достоїнству оцінили за її смак. Відомо, що плоди дині приносили в Єгипті в дар богам, а у Вавилоні їм приписували божественну властивість зберігати в собі Світло.

Потім землероби Північної Індії та Середньої Азії почали вирощувати культурні сорти дині. Поступово ця баштанних культур завоювала всю Середню та Малу Азію і схід аж до Китаю. В Європу і Росію диню завезли тільки в середні XVI століття.

Цей ароматний і яскравий плід прийшовся до вподоби королям, і він став вишуканим десертом при дворі. У Франції диню вирощували на Версальським городі, а Росії при царі Олексій Михайлович — в теплицях під Москвою.

Ризик

Як це не сумно, але навіть в такій божественній їжі, як диня, можуть бути присутніми бактерії сальмонелли і шигелли. Оскільки дині вживаються в сирому вигляді, то всі мікроорганізми прямо відправляються до нас в шлунок, не зустрічаючи на своєму шляху перешкод.

У магазині

Побоюйся вм`ятин і пошкоджень — вони дозволяють бактеріям розповсюджуватися. І, вже звичайно, не купуй диню, нарізану скибками: ти ніколи не дізнаєшся, наскільки чистими були руки, що нарізують ці скибки.

На кухні

Диня росте на грядці і має шорстку сітчасту поверхню. Сальмонелла любить розмножуватися на шорсткій сітчастій поверхні. Отже — перш ніж різати диню, гарненько вимий її під проточною водою із слабким розчином якого-небудь дезинфікуючого засобу. А взагалі-то прекрасний вихід: завести на кухні окрему щіточку для миття овочів і фруктів.

Як вибирати кавуни та дині?

Науково-дослідний інститут харчування рекомендує не купувати кавуни і дині з пошкодженою шкіркою. Про це сказав завідувач лабораторії гігієни харчування Владислав Сластін.

“Хімічні речовини, які потрапляють з підлоги, з асфальту через тріщини або надбитий кавун, можуть викликати при споживанні даного продукту отруєння”, – сказав він.

Він відзначив, що баштанні дозрівають безпосередньо на грунті, продаються в більшості випадків з підлоги або піддонів, на вулиці біля доріг, тому через пошкодження в шкірці в них можуть потрапити бактерії і шкідливі хімічні речовини.

Крім того, на думку фахівця, краще купувати, особливо в умовах спекотної погоди, цілі кавуни або дині, ніж їх половинки, а також не просити розрізати кавун для перевірки самим продавцем.

“Якщо звичайно в кавуні буде зроблений надріз, і ви відразу підете його їсти, то добре, але краще помити спочатку кавун, зробити надріз, подивитися, чи відповідає він смаковим і ароматичним властивостям і потім вживати”, – підкреслив він.

Інжир дуже поширений в країнах Середземномор”я та на Близькому Сході. У Середній Азії, на Кавказі і в Криму інжир вирощуються у відкритому ґрунті як цінна плодова рослина, що дає плоди — винні ягоди.

Для потреб медицини використовують супліддя – фіги – або листки інжиру. Супліддя містять значну кількість цукрів (57 %), органічні кислоти, тритерпенові сапоніни, вітаміни: В₂, В , С, Е, РР. У насінинах є до 34 % жирної олії. В органічний склад листків входять фенолкарбонові кислоти, ефірна олія, яка містить гваякол, кадалін, α-цимол, ізовалеріанова та пальмітинова кислоти; тритерпеноїди: лупеол, β-амірин, β-тараксерол; дубильні речовини (до 2 %), флавоноїди, кумарини: псорален і бергаптен. Вміст кальцію, фосфору, магнію та заліза у супліддях інжиру значно більший ніж у яблуках, абрикосах і сливах. Вміст глюкози і фруктози досягає 20-30%, а в сушених їх вміст досягає 70%.

Супліддя інжиру є прекрасним дієтичним продуктом і ефективним лікувальним засобом. У свіжому і в’яленому вигляді їх використовують для приготування варення, джему, пастили, цукерок, компотів та вин. Вони мають легку проносну дію, корисні при анемії та цукровому діабеті.

Плоди інжира покращують колір обличчя і сприяють “дозріванню” наривів. Відваром із плодів полощуть горло при ангіні, а недозрілі плоди і листки прикладають на бородавки і родимі плями. Листки також допомагають при лишаях, кропивниці та екземі.

Застосовують інжир при ангіні, кашлі, коклюші, хворобах шлунка та малокрів’ї. Звареними на молоці плодами інжиру лікують бронхіти, трахеїти, гастрити та хронічні запертя.

У Грузії з інжиру виробляють густий екстракт, який вживають як сечогінний засіб при декомпенсації серцевої діяльності.

В Японії м’якуш супліддя смоківниці використовують при кровохарканні і кровотечах. Відвар з інжиру є непоганим засобом при лихоманках, простудних захворюваннях, оскільки має протизапальну та потогінну дію. Ефект його підсилюється, якщо супліддя інжиру заливати не окропом, а гарячим молоком. Недозрілі супліддя, а також сік із них мають протимікробну та протеолітичну активність.

Одержаний із соку інжиру протеолітичний фермент фіцин має здатність руйнувати фібриноген у крові і може використовуватися для лікування тромбоемболічних захворювань. Доведено протипухлинну активність молочного соку і та відвару з інжиру.

Листки інжиру мають також лікувальні властивості. У медицині Японії, Індії, Австралії, Сенегалу та Венесуели ними лікують пухлини та бородавки. У Закавказзі відвар з листків вживають при колітах, малярії, бронхіальній астмі та хворобах серця. Ним полощуть горло при пухлинах і вживають для примочок при виразках та гнійниках шкіри.

Вживання плодів стимулює лактацію у жінок. Відвар використовують при грижі.

В східній медицині вважається, що рослина підвищує сексуальні можливості у чоловіків і сприяє сперматогенезу.

В науково-практичній медицині листки інжиру використову ють для одержання лікувального засобу “Фурален” – для , лікування вітіліго та гніздової алопеції.

Ківі

Плоди ківі мають зелений колір й багато маленьких насінин, що красиво розташовані. Смак — щось середнє між агрусом і полуницею.

Ківі останніми роками став звичайним гостем на наших прилавках. Лікарі по праву вважають ківі справжньою вітамінною бомбою, оскільки в них міститься дуже багато корисних компонентів.

Як правильно вибрати фрукт?

Вважається, що ківі достатньо зрілий, а значить і смачний, коли при легкому натисненні він м`якуватий. Якщо ж на дотик фрукт виявиться дуже м`яким – він перезрілий.

Незрілі ківі (тверді на дотик) можна покласти в паперовий пакет разом з яблуками, бананами або грушами, так вони швидше дозріють.

Термін зберігання ківі: зрілі плоди можуть зберігатися в холодильнику від 1 до 2 тижнів.

Чим корисний цей фрукт?

Головна користь цієї заморської ягоди – це задоволення. Задоволення починається з дотику. Ви берете в руки ківі і відчуваєте ніжну, пухнасту, пружну і податливу одночасно плоть. Потім ви її чистите або просто нарізуєте на шматочки і глитаєте слинки. Потім занурюєте зубки в м`яку і ніжну м`якоть. При всьому цьому у вас, безумовно, виділяється гормон задоволення – ендорфін, який протистоїть головному монстрові сьогоднішніх днів депресії, викликає відчуття щастя, та і в цілому продовжує життя. Хіба цього мало? Виявляється мало.

По-перше, ківі попереджає передчасне посивіння волосся, по-друге, інтенсивно спалює жири в нашому організмі. Не замінимий він і для любителів смачно, і багато поїсти. Одна ягода після ситного обіду чудово допоможе прибрати неприємні відчуття – тяжкість в шлунку, печію, відрижку. Людей похилого віку може порадувати здатність ківі, завдяки калію, що міститься в ягоді, знижувати тиск і виводити з організму холестерин. Окрім того ківі гальмує утворення тромбів. Пізньою восени і зимою, коли по планеті «блукає» грип, а також навесні, коли всі сили організму кинуті на боротьбу з цією недугою, ківі, з його величезними запасами цілющого вітаміну С, просто незамінний в нашому раціоні як запорука сильного, здатного протистояти будь-яким напастям, імунітету.

Крім того, вітамін С нейтралізує нітрати і нітрити, які можуть спровокувати різні новоутворення, у тому числі і рак. Для спортсменів ківі з успіхом може замінити практично всі відомі допінги завдяки наявності великої кількості корисних речовин, які активно стимулюють і швидко “піднімають” організм. Ревматизм, утворення каменів у нирках, біль, рясні кровотечі, цинга, карієс і навіть глисти – ось далеко не повний список великих і маленьких неприємностей, від яких нас позбавляє ківі.

Склад ківі:

У одному ківі середнього розміру міститься:

- 75 млг  вітаміну С;

- 0,3-0,4 г  жиру;

- 11, г  вуглеводів;

- 1 г  білка;

- 2,6 г  клітковини;

- 4 млг натрію;

Калорійність: 46 кКал. У ківі повністю відсутній холестерин.

З якими продуктами його можна вживати?

Ківі можна вживати з м`ясом, шинкою, рибою (особливо з лососем, креветками), сиром. Він додає продуктам пікантний аромат і кислинку.

Зверніть увагу!

Даний фрукт досить часто викликає алергію, тому він не рекомендується алергікам. Також цим фруктом не варто зловживати дітям і літнім людям.

Притримуйтеся рекомендованої норми вживання і отримуйте вітамінну насолоду!

Популярність плодів суниці як дієтичного і лікувального засобу пояснюється їхніми смаковими якостями, які поєднуються з широким діапазоном лікувальної дії.

Суниця - це справжнє джерело вітаміну С, якого собливо багато в листі рослини та трохи менше — в ягодах. Хоча каротину в суницях мало, зате вітаміну Е більше, ніж в апельсинах, мандаринах, порічках, бананах, вишнях, черешнях та інших фруктах і ягодах.

У народній медицині, особливо на Україні, лісові суниці через їх цілющі властивості вважають майже універсальним лікувальним засобом, хоча в науковій медицині їх застосування обмежене (лише ягоди, та й то як слабкий сечогінний засіб).
Суниці найкраще вживати свіжими, бо вони, крім чудових смакових якостей та ніжного аромату, містять дуже багато цінних речовин. З цукристих сполук у ник найбільше глюкози і фруктози, сахарози менше. Цукристість ягід залежить від часу достигання (перший збір має найвищий вміст цукрів).
З лікувальною метою вживають плоди, листя та корені суниць. Ягоди дають для підвищення апетиту, вони поліпшують харчотравлення. Великий вміст заліза, міді та інших мікроелементів сприяє поліпшенню стану хворих на недокрів’я. Ягоди корисні також для лікування серцево-судинних захворювань, перш за все атеросклерозу та гіпертонічної хвороби, подагри, жовчнокам’яної та ін-ших хвороб, викликаних порушенням обміну речовин. Свіжі й консервовані ягоди, сік та настої суниць вважають ефективним сечогінним, потогінним і протипростуд-ним засобом.
Антисептичні властивості настоїв та відварів ягід народна медицина використовує для полоскання при стома-титі, гострому та хронічному тонзиліті, фарингіті, для примочок при екземі тощо. Свіжий сік і протерті плоди мають ранозагоювальну та протизапальну дію.
Фітотерапевт М. А. Носаль пропонує включати суницю у раціон хворих подагрою, виразкою, сечо- та жовч-нокам’яною хворобами, захворюванням сечового міхура та селезінки. Вони повинні впродовж 2—3 років увесь суничний сезон (тобто 3—4 тижні) вживати ягоди сирими, а не сушеними чи вареними. М. А. Носаль вважає, що суниці треба споживати у великій кількості навіть тоді, коли вони вже набридли. Ці ягоди мають стати складовою частиною раціону недужої й здорової людини, як хліб, картопля чи крупа.
Із спостережень дієтологів та фітотерапевтів відомо, що тривале лікування суничними ягодами позбавляє людину потреби їздити на курорти. За своїми властивостями дія біологічно активних речовин суниць подібна до впливу на людський організм ягід чорниць.
Листя суниці діє розслаблювально на спазм судин, знижує кров’яний тиск, має сечогінні, потогінні, крово-зупинні та протизапальні властивості. Зібране під час цвітіння рослини листя, як і ягоди, застосовують для лікування атеросклерозу та гіпертонічної хвороби, запалення нирок, хвороб печінки та жовчного міхура.
Відвари з коренів допомагають боротися з колітами та гемороєм, запаленням в тонких кишках, гастритом і катарами товстих кишок, запорами, проносами та іншими хворобами травних органів. Тому, коли закінчується суничний сезон, можна використовувати стебла лісових суниць у вигляді відвару.
Широке застосування препарати із суниць мають у косметиці. У Польщі розтертими плодами суниць змащують перед сном обличчя. На ранок шкіра стає свіжою, м’якою та ніжною, з рожевим відтінком, розгладжуються на ній зморшки.
Наукова і народна косметика рекомендує збирати плоди, листя і квіти суниць. Всі препарати з цієї рослини мають тонізуючі властивості, поліпшують кровообіг, зміцнюють стінки капілярів, стимулюють обмін речовин та живлення шкіри. Із соку суниць готують лосьйони і креми. Для виготовлення такого крему потрібно 25 г вершкового масла, 1 жовток, чайна ложка меду та столова ложка суничних ягід. Все це слід злити в склянку і старанно розтерти, додавши 15 г камфорного спирту. Такий крем можна вживати вдень і ввечері. Він чудово діє на шкіру, знищує плями і ластовиння.
Сік суниць входить до складу всіх кремів, особливо водоемульсійних. Якщо нанести ввечері на лице й шию пасту з кількох розтертих суничних ягід й потримати її 30—40 хвилин, а потім змоченою у воді ваткою зняти сліди пасти а шкіри й покрити її легеньким шаром напівжирного крему, то вже вранці буде помітний косметичний ефект, і обличчя неодмінно відмолодиться.
Однак необхідно запам’ятати, що на деяких людей, особливо дітей, погано впливають суниці та полуниці. В них може виникнути кропивниця, біль у животі, нудота. Щоб попередити ці явища, ягоди треба вживати зі свіжою сметаною, вершками й цукром, обов’язково через 20—300 хвилин після їжі.

Із цих країв, можливо, огірок потрапив до Китаю та Японії і майже водночас — через Іран та Афганістан — до Малої Азії та Древньої Еллади. Звідси вже став поширюватися по всій Європі.
Однак існує що одна версія. На думку деяких ботаніків, батьківщиною огірків була Північно-Західна Індія. Там ще й нині чимало диких заростей цієї рослини. Вона, мов ліана, обвивав двадцятиметрові дерева і часом утворює непролазні хащі. В Непалі огірки (огудипа сиккімський) випростується на 8 метрів, його листя сягає майже півметра в перетині, а вага їстівного плоду становить близько 9 кг.
До слов’ян огірок потрапив од візантійців на межі VI— VII століть. Греки називали недоспілий плід цього овоча «аорос», від нього пішло «агурус», а потім — і наше слово «огірок».
Ще й досі побутує думка: мовляв, огірок як харчовий продукт — ніщо. Але ж не завжди цінність рослини, зокрема й огірка, визначають калорійністю. Тут користь в іншому.
Огірки збуджують, а квашені й мариновані підсилюють виділення шлункового соку, мають жовчогінні властивості, сприяють засвоєнню жирів, білків та інших складників їжі. Вони діють сечогінно, виводять з організму воду та кухонну сіль, що так важливо для людей із захворюваннями серцево-судинної системи та нирок. Послаблювальні властивості огірків мають значення при запорах і атонії кишечника. Свіжий огірковий сік, присмачений медом або цукровим сиропом, вгамовує кашель, пом’якшує відхаркування мокроти.
Цей овоч справді низькокалорійний, і його рекомендують споживати схильним до ожиріння.
Огірки містять 95—96 % води, в них 1,7—2,7 % цукрових речовин. Це переважно глюкоза та фруктоза, сахарози мало або зовсім нема. Крім того, наявна незначна кількість пектинових речовин (0,4%), крохмалю (0,1), клітковини (0,7). З органічних кислот в огірках виявлено лише яблучну. До того ж, у плодах обмаль білків і, отже, нема незамінних амінокислот.
Зате в огірках чимало мінеральних речовин, особливо сполук калію (140 мг на 100 г), фосфору (42 мг на 100 г), а ще — магнію, кальцію та хлору. З мікроелементів багато заліза (600 мг на 100 г — більше, ніж у суницях або винограді) та алюмінію (425 мг на 100 г), знайдено сполуки йоду, фосфору, цинку, марганцю, міді, молібдену. Цей овоч багатий на стероїдний сапонін — кукурбітацин, який надає його плодам гіркуватого присмаку. Доведено, що огірковий кукурбітацин здатний тамувати патологічне розростання тканин.
Завдяки полівітамінності хімічного складу огірків їх радять вживати тим, у кого порушено обмін речовин в організмі, кому треба вивести «шлаки», воду та хлориди кухонної солі. Людям з гіпертонічною хворобою, сечокислим діатезом та ожирінням можна періодично влаштовувати на основі споживання огірків розвантажувальні дні, коли хворий щодня вживає 2 кг свіжих овочів. Розвантаження найкраще робити раз на тиждень, в суботу або неділю, щоб водночас обмежити й фізичні навантаження.
Огірковий сік зміцнює серце й судини. Ця властивість його пов’язана з великою кількістю калію. Тому овоч корисно вживати під час профілактики напруження міокарда, для заспокоєння нервової системи. Сік діє антисклеротично, поліпшує пам’ять. За добу його можна випити до одного літра. Але сік рекомендують вживати не в чистому вигляді, а в суміші з іншими, скажімо, соком чорної смородини, яблучним, з грейпфрутів, томатним, часниковим.
Свіжі огірки дуже добре впливають на живлення шкіри. Від огіркового соку або кашки зі свіжих огірків вона стає білою, ніжною, еластичною, її пори звужуються, зникають зморшки. Саме цю властивість огіркового соку широко використовують у косметиці при приготуванні лосьйонів, кремів, масок. Для жирної шкіри роблять маски із суміші натертих огірків та яблук.
Добре зарекомендували себе ланоліново-огіркові маски. Для їх приготування беруть 20 г безводного ланоліну, 5 г стеарину, 1 г триетилену, 125 г огіркового водного настою. Потім цю суміш заливають підігрітою до 80° водою і тримають упродовж 2—3 днів у скляній посудині. Настій треба процідити крізь марлю.
Суміш соку зі свіжих огірків та капусти — перевірений засіб для зміцнення волосся.
Препарати з огірків відновлюють і пом’якшують шкіру, освіжають її та вітамінізують. Смужки свіжого огіркового лушпиння прикладають до обличчя, обгортаючи рушником. За 20—25 хвилин їх знімають, витирають обличчя ватним тампоном, миють теплою водою та змащують звичайним живильним кремом. Шматочками свіжого огірка можна робити масаж обличчя так само, як при масажі пальцями. Ця процедура корисна чоловікам перед голінням.
Для ранкового масажу обличчя сік із свіжих огірків та листя петрушки, змішані у співвідношенні 3 : 1, з додаванням соку з квіток кульбаби попередньо заморожують у морозильній камері холодильника. Від цієї суміші шкіра чудово відбілюється, м’якшає, зморшки й пігментні плями зникають. Такий масаж роблять упродовж 10— 12 днів, потім, після двотижневої перерви, знову повторюють весь цикл.
Не завжди свіжі огірки можна вживати без міри. Часом їх споживання треба обмежувати або зовсім виключати з раціону (під час загострення виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, при гострих і хронічних ентеритах та колітах).
Квашені і мариновані огірки не варто споживати людям з гострим гепатитом і холециститом, жоьчнокам’яною хворобою. Не дуже рекомендують їх і під час гіпертонічної хвороби, атеросклерозу. Огірки слід виключити з раціону й тим, хто страждає гострим і хронічним нефритом (у стадії загострення), хронічною нирковою недостатністю, сечокам’яною хворобою та пієлонефритом.
Огірки вживають у вигляді салатів, у суміші з іншими овочами, квасять і маринують.

Суші – це традиційна японська страва приготовлена з рису та різноманітних начинок, переважно морепродуктів, а також інших інгредієнтів.

Історія виникнення суші бере свій початок дуже давно з Південної Азії, де варений рис застосовували для приготування та консервації риби.

Широку популярність у світі суші набули на початку 1980-х років і на зміну бажанню просто спробувати цю екзотичну страву прийшло розуміння користі суші-дієти. Фахівці у галузі дієтології вважають суші добре збалансованою, здоровою їжею, оскільки в них міститься багато поживних речовин, зокрема мінерали і вітаміни, які, як правило, частково втрачаються в процесі кулінарної обробки. Головне – вживати суші одразу ж після приготування, так як вони відносяться до продуктів, які погано зберігаються, тому можуть стати поживним середовищем для розвитку бактерій.

Рис

Рис є прекрасним джерелом складних вуглеводів і клітковини. Клітковина грає важливу роль в процесі травлення, тоді як вуглеводи служать джерелом енергії, що поступово вивільняється, необхідної для життєдіяльності людського організму. Рис також містить ніацин, білок, тіамін і залізо.

Риба і морепродукти

Всі морепродукти малокалорійні: калорій в них менше, ніж навіть в найжирнішому курячому і будь-якому іншому м`ясі. Вони забезпечують організм високоякісними білками і мінералами – такими, як йод, цинк, калій, фосфор. Риба і морепродукти також багаті вітамінами, зокрема, групи В, жирні кислоти омега-3 дуже корисні для серцево-судинної системи. Вони запобігають утворенню тромбів, звуженню просвіту артерій і знижують ризик серцевих нападів.

Норі

Водорость норі є прекрасним джерелом йоду, кальцію і заліза – трьох мінералів, необхідних для розвитку здорового скелета і кровоносної системи. У ній також багато вітамінів В12. Це робить суші цінним джерелом цього вітаміну, який міститься головним чином в продуктах тваринного походження.

Соєві боби

Зі всіх бобів соя є джерелом найбільш цінних білків. З неї роблять тофу, соєвий соус і мисо (ферментовану пасту). Оскільки соєві боби містять крохмаль, вони відрізняються також високим вмістом поліненасичених жирів. У них також містяться клітковина, вітаміни групи В і багато мінералів.

Васабі

Васабі є прекрасним джерелом вітаміну С.

В даний час, коли культура здорового способу життя завойовує уми людей, японська кухня набуває все більше послідовників в різних країнах, оскільки асоціюється з поняттям правильного харчування. Дійсно, поєднання традиційної їжі (рис, морепродукти, овочі, соя) з продуктами тваринного походження і фруктами сприятливо позначається на здоров`ї. У всіх цивілізованих країнах рекомендується менше вживати в їжу тваринних жирів, продуктів, що містять холестерин, цукор і сіль, а більше тих, що містять клітковину. І саме японська кухня відповідає таким рекомендаціям. І немає нічого дивовижного в тому, що повсякденна японська їжа користується все зростаючою популярністю за кордоном, де починають їсти суші. Ця популярність багато в чому пояснюється справді філософським ставленням японців до їжі в цілому – продукти повинні бути здоровими, корисними і смачними.

Японці їдять зазвичай три рази на день. Традиційний сніданок найчастіше складається з вареного розсипчастого рису (гохан) і закусок до нього, які супроводжуються соєвим соусом.

За японською народною традицією, в день повинні бути три трапези, кожна з яких включає три чашки рису (японська обідня чашка порівняно невелика, і під час трапези в неї накладають рис дерев`яною ложкою або лопаткою з казанка або дерев`яної кадочки, де він довше залишається гарячим). До складу сніданку, який зазвичай буває досить ситним, нерідко включається суп. За обідом же частіше обходяться без супу.

Вечеря включає дещо ситніші доповнення до рису, які можна розглядати як аналог європейської «другої страви», — овочеве, рибне або м`ясне, — і чашку супу.

Для того, щоб урізноманітнити свій стіл, японці подають одночасно велику кількість різних страв і закусок навіть при буденних трапезах. Проте кожен вид закуски подається в дуже невеликій кількості, і лише об`єм рису залишається незмінним.

Відмінною рисою японського харчування є переважання крохмалю, достатня кількість рослинних білків при порівняно малій кількості тваринних білків і абсолютно нікчемній кількості жирів. Вершкове і топлене масло, а також тваринний жир майже не уживаються. Всі страви готують на рослинній олії, риб`ячому жирі або взагалі без жиру. Супи робляться зазвичай на овочевому або рибному відварі. Зелень, овочі і інші продукти не розварюються, а лише злегка обварюються і потрапляють на стіл, в супі або окремо, зберігши свій свіжий смак і вітаміни.

Крім того, в березовому соці міститься чимало вітаміна С, мікроелементів калію, кальцію, магнію, заліза, органічних кислот і небагато цукру. У комплексі вони мають загальнозміцнюючу дію та позитивно впливають на організм людини.

Березовий сік ефективний при лікуванні виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, печінки, жовчного міхура, нирок, недокрів’я, головного болю, цинги, бронхіту, туберкульозу легень, кашлю, а також при ревматизмі, радикуліті, подагрі, артриті. Березовій сік має кровотворну дію, сприяє швидкому очищенню організму від шкідливих речовин. Корисний він і при шкірних захворюваннях та запальних процесах різного походження, включаючи онкологічні хвороби.

При кашлі та простуді березовий сік уживають підігрітим, розбавляючи його молоком і додаючи невелику кількість борошна чи крохмалю. Ним полощуть горло при ангіні та інших захворюваннях горла і ротової порожнини.
Зовнішньо березовий сік застосовують при екземі, ранах, що погано загоюються, трофічних виразках, псоріазі, нейродерміті, шкірній сверблячці, вуграх, золотусі. З березового соку роблять компреси, примочки, використовують його для промивання ран.
Окрім того, березовий сік є гарним засобом від імпотенції. Він добре діє на людей у період клімаксу. Якщо випивати хоча б по склянці соку на день, то зникнуть сонливість, відчуття втоми, дратівливість та інші супутні клімактеричні симптоми .

КОМУ БУДЕ КОРИСНИМ. Є люди, для яких березовий сік в деяких випадках служитиме і допоміжними ліками. Наприклад, якщо ви страждаєте на захворювання шлунку, кишечника, печінки, жовчного міхура, то регулярне вживання березового соку (по склянці 3 р. в день, за півгодини до їжі) сприятиме стиханню запалення. Крім того, березовий сік буде корисний тим, хто схильний до утворення каменів в нирках — він має здатність виводити пісок. Для цього потрібно випивати за день 2 л березового соку, розподіливши його рівними порціями між прийомами їжі, курс має тривати— 3-4 тижні.

КОМУ НЕ МОЖНА. Єдина ситуація, коли березовий сік може нашкодити організму, — це якщо у людини вже є камені в нирках. В цьому випадку, якщо людина вип`є його більше півлітра за раз, то він може «проштовхнути» камінь в сечові шляхи, через що виникне напад ниркової коліки.

ЯК ЗБЕРІГАТИ. Якщо ви не хочете пити сік відразу, а бажаєте зберегти його довше, закрийте банку і поставте її в холодильник. Так напій буде менше окислюватися. Проте довше за 2-3 дні сок краще не зберігати, інакше він заграє.

5 ПОРАД ЗБИРАЧАМ БЕРЕЗОВОГО СОКУ

Відправляйтеся на «полювання» вранці. Сокорух по дереву відбувається тільки в світлий час доби. Тому ставити банку з вечора і чекати до ранку немає сенсу.

Виберіть місце далеко від дороги. Щоб березовий сік був екологічно чистим, збирайте його в березових гаях, віддалених не менш ніж на сотню метрів від доріг, звалищ і заводів.

Збирайте сік в скляний посуд. Пластмасовий не беріть — він може віддавати соку свій специфічний присмак.

Робіть отвір з півдня. На південній стороні дерева рух соку активніший. Висоту отвору від землі робіть на відстані 40—50 см від землі, завглибшки 2—3 см (для того щоб проникнути під мертву кору), напрям рух вашого ножа повинен бути від низу до верху.

Залікуйте березі рани. Набравши соку, обов`язково допоможіть березі залікувати рани пластиліном або мохом. Це вбереже дерево від проникнення в нього бактерій і різних грибів, які можуть викликати загнивання надрізу і подальшу загибель дерева.